Mobile device - Print - Bottom

Previous Lesson -- Next Lesson

9. Прощальна проповідь Павла до єпископів і пресвітерів (Дії 20:17-38)

---

ДІЇ 20:33-38
33. Ні срібла, ані золота, ні одежі чиєїсь я не побажав... 34. Самі знаєте, що ці руки мої послужили потребам моїм та отих, хто був зо мною. 35. Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим, та пам’ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: Блаженніше давати, ніж брати! 36. Проказавши ж оце, він навколішки впав, та й із ними всіма помолився. 37. І знявсь між усіма плач великий, і вони припадали на Павлову шию, і його цілували... 38. А найтяжче вони сумували з-за слова, яке він прорік, що не бачитимуть більш обличчя його. І вони провели його до корабля.

У цій унікальній проповіді Павло підсумував своє вчення за три роки служіння в Ефесі, а можливо, і всю свою проповідь в Анатолії та Греції. Неможливо пояснити все багатство цих ідей у кількох рядках, бо значення цих висловлювань достатньо для трирічної проповіді. Потрібно перечитати 20-й розділ, від 17-го до 38-го вірша, щоб зрозуміти, які скарби заховані в кожному слові.

Як дивно! Павло говорив наприкінці своєї проповіді не про духовні речі, а про гроші, бо в грошах виявляється дух. Павло не був готовий приймати жодних пожертв чи внесків для себе, не бажав багатства членів церкви, бо зневажав багатство цього тлінного світу і казав, що вважає все за втрату для досконалості пізнання Христа. Він помер для своїх тілесних і сексуальних пожадливостей, бо був розп'ятий з Христом, похований і жив для небесних речей. Павло працював руками, щоб забезпечити себе всім необхідним, і був старанним і вправним у своїй професії, бо працював згідно зі своїми словами: «Все, що ви робите, робіть від щирого серця, як для Господа, а не для людей». Він заробляв більш ніж достатньо грошей для себе і для підтримки тих, хто був з ним. Він з гордістю показував єпископам свої руки, бо вони були грубі, обдерті та шорсткі, бо він багато працював руками. Павло вважав ці явні знаки за честь для себе. Він не брав до рук олівця і не писав жодної книги, але працював руками, говорив устами і ходив на великі відстані ногами. Павло приніс не тільки ідеї, але й своє тіло як живу жертву, прийнятну для Бога і Його Помазаника.

Павло не погоджувався з християнином, який сидів би ліниво, розслаблено і вигадливо, чекаючи на прихід Господа, і через свій лінивий ентузіазм допустив би, щоб його дім впав у біду і голод. Павло день і ніч катував себе у своїй професії, щоб мати достатньо часу для прославлення імені свого Господа.

Дивовижно! Він не витрачав свої гроші лише на задоволення своїх потреб і потреб своїх товаришів, але й жертвував для бідних. Наша щомісячна зарплата або щоденні виплати не лише задовольняють наші потреби, але й допомагають, служать, дарують і жертвують. Христос сказав: «Ви завжди маєте з собою вбогих». Хворих, немічних, вдів і сиріт багато, і вони чекають на вас. Тільки з ними ви знайдете Христа, бо він сказав: «Я був нагий, ув'язнений, хворий і нужденний, і ви не відвідали Мене, не зодягли Мене, не доглянули Мене». До яких пір ви чекаєте початку жертовного життя і вступу на шлях служіння? Чи ти закам'янілий, чи все ще сліпий і не бачиш стражденних?

Підсумовуючи свої слова, Павло процитував вислів Христа, який не записаний в жодному з наших Євангелій, але він містить підсумок Євангелій і є емблемою всіх Павлових послань: «Блаженніше давати, ніж приймати». Цей вірш відкриває нам глибину серця Бога, який є щасливим, радісним і веселим, бо постійно благословляє і завжди дарує нам добрі дари. Христос прийшов, щоб віддати себе в жертву за грішників.

Принцип жертовності та віддачі свого життя за інших є духовною основою християнства. Божа любов спонукає нас до пожертвування, служіння, діяльності та руху не для власного задоволення, а для задоволення інших, які не гідні цієї любові. Як Христос віддав своє життя як викуп за багатьох, так і нас Господь закликає жертвувати свої гроші і час для допомоги іншим у нашій родині, професії, церкві, народі. Ви не будете щасливі, якщо не пожертвуєте себе для Бога і людей. Таким чином, жертва Христа стала емблемою Церкви, а також емблемою наших думок, слів і вчинків. Чи ти щасливий у глибині свого серця? Тоді визнайте апостольське твердження про те, що ви повинні багато працювати і допомагати слабким. Слово «повинен» є неодмінним, бо інакше ти не є справжнім християнином, старійшиною чи лідером у церкві.

Павло не був філософом-теоретиком, але реалістичним молільником. Без молитви немає плодів. Безліч слів марні. Лише Бог благословляє і наставляє. Апостол став на коліна разом з пресвітерами церкви і молився всім серцем. Чи читали ви коли-небудь апостольську молитву, яка витікала з найпотаємніших закутків серця Павла? Прочитайте його Послання до Ефесян (1:3-14; 1:17-23; 3:14-21). Беріть участь у цих апостольських молитвах свідомо і вдумливо, і ви зрозумієте, наскільки бідні наші молитви. Просіть в Ісуса духа молитви, бо дієва, ревна молитва праведника багато чого дає.

Старійшини зрозуміли, що ця молитва була останнім словом, яке вони почули з уст Павла. Їхні сльози були сповнені вдячності, любові, смутку і болю. Людині не соромно плакати з чистих почуттів. Сльози лилися тому, що Божий чоловік відчинив їм двері неба і служив серед них працею свого тіла. Тепер йому судилося зазнати болю і страждань. Вони цілували його один за одним на знак ніжної любові у вічній Божій родині.

МОЛИТВА: Господи Ісусе Христе, ми поклоняємося Тобі та дякуємо Тобі за те, що Твоє Слово дає нам повноту спасіння, силу для любові та втіху в надії. Навчи нас бути працьовитими в школі, на роботі та вдома, щоб ми не лінувалися, але жертвували своїм майном і часом для інших, як Ти віддав своє життя за нас, заблукалих.

ПИТАННЯ:

102. Чому блаженніше давати, ніж отримувати?

Mobile device - Print - Top