Mobile device - Print - Bottom

Previous Lesson -- Next Lesson

4. Заснування церкви в Филиппах (Дії 16:11-34)

---

ДІЇ 16:19-24
19. Коли господарі служниці побачили, що їхня надія на прибуток пропала, вони схопили Павла та Силу й повели на площу до керівників міста. 20. Привівши їх до магістрату, сказали: «Ці люди – юдеї, що каламутять наше місто 21. й звіщають звичаї, які нам, римлянам, не дозволено ні приймати, ні виконувати». 22. Натовп теж повстав проти них, і керівники міста, здерши з них одяг, наказали побити їх палицями. 23. Завдавши їм багато ударів, кинули у в’язницю та наказали тюремникові пильно їх охороняти. 24. Отримавши такий наказ, він кинув їх у внутрішню в’язницю й забив їхні ноги в колоду.

Для багатьох багатіїв дівчина-рабиня була дійною коровою. Вони не дбали про психологічні страждання цієї біснуватої дівчини, але накопичували через неї гроші від диявольської брехні та підступності. Їх охопила лють, коли раптово пере-рвалося джерело їхнього багатства, тому вони підстерегли Павла і Силу, схопили їх, безладно і жорстоко потягли до влади і звинуватили у створенні заколоту в місті. Звичайно, вони не розповіли, як апостоли звільнили одержиму дівчи-ну від її кошмару, але висунули проти них неправдиві зви-нувачення, що вони бунтівні юдеї, які запровадили неба-жані звичаї, що не личать чесному римлянинові. Вони спровокували запал відставних солдатів, які жили у Фили-пах, особливо після служби, який незабаром розгорівся, адже господарі ворожбита були відомими і шанованими людьми. Отже, ревучий натовп з галасом рушив до магістратського суду, і коли судді побачили, що громадська думка налаштована проти двох юдеїв, один із суддів зробив знак своїм лікторам, які незабаром накинулися на апо-столів, розірвали на них одяг, роздягли догола і жорстоко та нещадно побили. Вони глузували з них перед натовпом, що насміхався.

Щоб розпитати про побитих порушників спокою, їх кинули у вузьку, брудну внутрішню камеру в'язниці зі спинами, що кровоточили, з виснаженими тілами, що страждали від бо-лю. Більше того, їхні ноги затягли в колодки, важкі дерев'яні блоки, а на руки наділи важкі кайдани, щоб вони не змогли втекти. Що думали ці бідолашні в'язні? Чи проклинали вони римлян? Чи шкодували, що звільнили ворожку від демона? Чи вони злякалися подальшого нападу на церкву, яка щой-но зростала? Ні. В'язні звернулися до Господа в молитві. Вони благословили своїх переслідувачів і визнали, що бра-ли участь у несенні хреста Христового.

ДІЇ 16:25-28
25. Опівночі Павло та Сила молилися та співали пісні Богові, а в’язні слухали їх. 26. Аж раптом стався сильний землетрус, так що основи в’язниці похитнулися. Одразу всі двері відчинилися, і ланцюги на всіх відстебнулися. 27. Коли тюремник прокинувся й побачив усі двері в’язниці відчиненими, то взявся за меч і хотів убити себе, думаючи, що в’язні втекли. 28. Але Павло голосно сказав: ―Не заподій собі ніякого зла, бо всі ми тут!

Тепер, коли плугатарі орали на їхніх спинах і робили довгі борозни, апостоли не відпочивали в лікарні, де їх лікували лагідні монахині, але були прикуті палицями і ланцюгами, сидячи просто неба, в темряві, що огорнула їх з усіх боків. Вони не проклинали, не плакали, але разом співали гімни. Вони не задовольнялися молитвою тихим голосом, бо їхні серця були сповнені вдячності і хвали за перемогу Христа після довгої заборони Святого Духа в Малій Азії.

Над Європою засяяв ранок Христового тріумфу, і темряві довелося почути ім'я Воскреслого з мертвих. Немає жодних перешкод на шляху прориву і поширення Божого Царства на землі. Двоє стражденних апостолів співали гімни так го-лосно, що їх чули інші в'язні. Була північ, коли пісні просла-ви досягли небес. Ця новина в Діяннях Апостолів стала втішним символом для багатьох катованих і переслідува-них в історії Церкви. Коли опівночі піднялися їхні пісні про-славлення, Бог відповів їм несподівано, не через ангела, не через слова об'явлення, а через сильний землетрус. Спочатку їм здалося, що диявол хоче додати їм страждань. Зі стелі на них посипалося каміння і пил, але в ту ж мить всі двері в'язниці відчинилися, і з них впали всі катівські кай-дани. Незважаючи на це, Павло не скористався нагодою, щоб втекти разом з іншими в'язнями, які були настільки вражені і приголомшені співом апостолів і Божою відповіддю на нього землетрусом, що не наважувалися по-ворухнутися. Напевно, вони боялися Божого суду за свої очевидні гріхи.

Однак сторож в'язниці схопився з ліжка і, побачивши відчи-нені двері в'язниці, подумав, що всі в'язні втекли, і злякався ганьби, що вони втекли від його руки, а також того, що на нього чекають випробування, болісні страждання, смерть для нього і рабство для його сім'ї. Переповнений такими страхами та уявами, він витягнув свого меча, маючи намір покінчити життя самогубством.

Коли Павло побачив сторожа в'язниці, який збирався вбити себе з мечем у руці, він закричав: «Зупинись! Стій! Не вби-вай себе! Не бійся! Ніхто не втік. Всі в'язні тут!». Любов у голосі Павла і заспокоєння в цих ніжних словах контрасту-вали з образами, прокльонами і криками, які цей офіцер звик чути від в'язнів. Якби в'язням дали можливість втекти, вони б одразу ж розірвали своїх охоронців і втекли. Наскільки дивною та іншою є ця сцена зараз! Двері в'язниці відчинені, але в'язні не накидаються на нього, як звірі, а один з них, Павло, лагідними словами просить його не зав-давати собі шкоди. Ці слова потрясли розум тюремника і перевершили всю його уяву. Він був дуже здивований, бо його ворог любив його і врятував від самогубства. Тоді він почав широко розплющувати очі і пильно дивитися, нама-гаючись пригадати свої думки, наче у глибокому сні.

МОЛИТВА: Живий Господи, дозволь нам чути Твій лагідний голос, коли ми впа-даємо у відчай і розгубленість. Навчи нас чути Твої слова любові, коли наша надія зникає. Приведи нас до Твого утішення, щоб ми жили і ніко-ли не вмирали.

ПИТАННЯ:

81. Чому катовані в'язні співали гімни опівночі?

Mobile device - Print - Top