Mobile device - Print - Bottom

Previous Lesson -- Next Lesson

1. Розлука Павла з Варнавою (Дії 15:36-41)

---

ДІЇ 15:36-41
36. Через декілька днів Павло сказав Варнаві: «Повернімося та відвідаймо братів із кожного міста, де ми проповідували Слово Господнє, побачимо, що вони роблять». 37. Варнава хотів взяти з собою Івана, якого звали Марком. 38. А Павло вважав, що не варто брати з собою того, хто залишив їх у Памфілії і не пішов із ними на служіння. 39. Незгода між ними була досить гострою, так що вони розділилися: Варнава взяв із собою Марка та відплив до Кіпру; 40. Павло ж обрав Силу й вирушив у дорогу, переданий братами благодаті Господа. 41. Він пройшов через Сирію та Килікію, зміцнюючи церкви.

Там, де є Божий поклик, Його сила реалізується в Його апостолах. А там, де служитель не покликаний Господом, його служіння залишається мертвим, а посада – смертель-ною, безсилою руйнацією. Павло весь час не міг спокійно спати в процвітаючій антіохійській церкві, бо бачив, як ду-ховні діти Анатолія, яким Дух Святий дав друге народжен-ня через його проповідь, живуть немовлятами у вірі в не-дружньому оточенні. Тому Павло закликав усіх братів у різ-них церквах Сирії та Малої Азії поливати небесні оазиси в пустелях світу.

Павло не сказав: «Я йду один», але «Ходімо разом», знаю-чи, що Святий Дух обрав його і Варнаву для спільного служіння, і що Він надзвичайно благословив це спільне служіння силою, авторитетом і плодами. Варнава, най-старший у цій групі, був готовий знову супроводжувати Павла в цій важкій другій місіонерській подорожі з її довги-ми дорогами, небезпеками, бідами і переслідуваннями. На той час не було ніякого одкровення від Святого Духа про подорож апостолів для служіння, але це було лише пропо-зицією самого Павла, який прагнув, з розбитим серцем, по-бачити братів знову в церквах.

Не виключено, що Варнава, як і раніше, хотів спершу поїхати на Кіпр, на свою батьківщину, де ми не читаємо про жодну засновану там церкву. Але Павло не хотів кувати залізо, поки воно холодне, а йти вперед, прямо на родючі поля. Болісна подія, про яку йдеться в (Гал. 2:18), могла статися лише за кілька днів до цього, коли апостоли Варна-ва і Петро, щоб догодити юдейським християнам, пішли проти свого сумління і утрималися від трапези з язичника-ми, в результаті чого утворилася велика прірва, бо ці апо-столи не послухалися свободи Євангелія заради любові до Закону, боячись язиків фанатиків в Єрусалимі.

Нарешті, коли Варнава захотів знову взяти з собою в другу місіонерську подорож Івана Марка, свого племінника, щоб навчити його служіння, Павло зовсім вибухнув, і між двома досвідченими братами розгорілася неприємна суперечка, бо апостол язичників бачив у юному Марку боягузливого слабкого чоловіка, який може поставити під загрозу служін-ня і перешкодити благословенню. Павло настільки опи-рався, що не міг чути слів Варнави, батьківського посеред-ника, що Варнаві не залишалося нічого іншого, як взяти свого племінника і відплисти з ним на Кіпр. Таким чином, Варнава знову виявився благословенною сполучною лан-кою між значним слугою Бога Царства і Церквою, як він вже ввів Савла, як новонаверненого, в ланку апостолів, які бо-ялися його. Господь благословив супровід Варнави і Мар-ка, що останній став відомим євангелістом. Після цієї події ми нічого не читаємо про Марка в Діяннях Апостолів. Але Павло пише у своїх посланнях, що він прийняв Марка, найрозсудливішого в його товаристві. Це сталося, ймовір-но, після смерті Варнави. Так Марк став напарником Пав-ла, а згодом і Петра, і сам написав дієве Євангеліє, яке но-сить його власне ім'я.

Одразу після розбіжностей виникли дві місіонерські партії, і обидві були праві, але Божа любов стала ще більшою у взаємному прощенні та благословенні. Павло обрав своїм супутником Силу, наверненого юдея з Єрусалиму, бо апо-стольський собор призначив його свідком правильності думки Павла і відправив разом з ним до Антіохії, щоб він утверджував новонавернених язичників, які не знали Зако-ну. Сила мав також римське громадянство, що дуже допо-магало йому в його подорожах середземноморськими регіонами. Він був партнером у написанні Послання до Со-лунян. Перед тим він вчився з Павлом, як переносити страждання у в'язницях. Далі ми читаємо, що Сила, ймовір-но, під час ув'язнення Павла, супроводжував Петра в його подорожі, щоб оглянути занедбані церкви (1 Петра 5: 12). Там же ми читаємо, що Марк зустрівся з ними і приєднався до них. Це знайомить нас з важливими дивними рухами під керівництвом Святого Духа в розвитку Церкви у світі.

Антіохійські брати дуже страждали через незгоду між Вар-навою і Павлом, але безперервно молилися, бо відчували, що Павло правий, а Варнава по-батьківськи сповнений лю-бов'ю. Вони просили живого Христа про прощення і благо-словення для служіння. Вони просили живого Христа да-рувати їм обом прощення, силу і зміцнення для служіння, щоб Господнє благословення з'явилося на обох сторонах. Ми не читаємо, що старійшини поклали руки на мандрівників, але вони спонтанно вирушили в дорогу, за-вершуючи свої перші подорожі в силі Господній.

Павло розпочав свою довгу, другу місіонерську подорож. Він не знав ні мети, ні кінця, не планував її, але прагнув відвідати церкви на півночі Сирії та в регіонах Тарсу, де через його служіння було засновано кілька церков. Ми не знаємо ні центрів, ні назв цих церков, але радіємо, що Гос-подь знайшов у містах між Антіохією та Малою Азією світильники Свого Євангелія посеред глибокої чорної те-мряви.

МОЛИТВА: Господи, дякуємо Тобі за те, що Ти простив братам, які сварилися, їхні провини і посвятив їх на нове служіння. Наповни нас рішучістю про-повідувати і зміцни нас, щоб ми не залишалися спокійними в нашій церкві, але йшли поширювати Твою Євангелію спасіння.

ПИТАННЯ :

76. Яким був основний задум і спонукальний мотив другої місіонерської по-дорожі Павла?

Mobile device - Print - Top