Mobile device - Print - Bottom

Previous Lesson -- Next Lesson

3. Проповідь в Антіохії Анатолійській (Дії 13:13-52)

---

ДІЇ 13:13-25
13. Відпливши з Пафосу, Павло й ті, що були разом із ним, прийшли в Пергію та Памфілію. Там Іван залишив їх та повернувся до Єрусалима. 14. Вони ж пройшли через Пергію і дійшли до Антіохії Пісідійської. У Суботу Павло та Варнава прийшли в синагогу й присіли. 15. Після читання Закону та Пророків керівник синагоги послав сказати їм: ― Брати, якщо у вас є слово настанови до народу, то говоріть. 16. Павло піднявся та, подавши рукою знак, сказав: ― Ізраїльтяни та всі, хто боїться Бога, послухайте! 17. Бог ізраїльського народу обрав наших батьків. Він підніс цей народ під час перебуван ня в землі Єгипту й вивів його з неї Своєю сильною рукою. 18. Сорок років Він терпів їх у пустелі. 19. Він знищив сім народів у землі Ханаанській та віддав їхню землю у спадщину нашим батькам. 20. Це відбувалося упродовж чотирьохсот п’ятдесяти років. Після цього Бог давав їм суддів аж до пророка Самуїла. 21. Потім народ просив собі царя, і Бог дарував їм Саула, сина Кісового, з роду Веніаміна, який керував сорок років. 22. Згодом Бог усунув Савла, зробивши царем Давида. Він свідчив про нього, кажучи: «Я знайшов Давида, сина Єссеєвого, чоловіка Мені до серця. Він звершить усю Мою волю». 23. З його нащадків Бог, згідно зі Своєю обітницею, привів Ізраїлеві Спасителя – Ісуса. 24. Перед приходом Ісуса Іван закликав до хрещення на знак покаяння весь народ Ізраїлю. 26. Закінчуючи своє служіння, Іван казав: «За кого ви мене вважаєте? Я не Він. Але після мене йде Той, Кому я не достойний розв’язати ремінці сандалій на ногах».’

Після перемоги Христа над силами темряви на Кіпрі та з огляду на неможливість заснувати церкви на цьому острові, Павлу стало зрозуміло, що Святий Дух не бажає, щоб вони проповідували на батьківщині Варнави. Тому він піднявся і поплив зі своїм загоном до берегів Анатолії та її високих гір. Цілком ймовірно, що Варнава та його племінник Іван вважали за краще залишитися на теплому острові Кіпр і старанно та терпляче працювати над заснуванням там церков. Але Павло знав, що його шлях лежить до Анатолії. Співчутливий Варнава не бажав залишати Павла, свого колегу по роботі, тому він вирішив краще залишити батьківщину, ніж порушити веління Святого Духа, який поєднав їх обох в одному служінні.

Павло поплив зі своєю компанією в силі Господній до ближнього берега. Він не затримався надовго в Перзі на річці Кестріс, поблизу міста Антіохії, а пішов далі, пройшовши близько 160 кілометрів через вершини високих гір, 8 днів подорожі серед небезпек, втоми, нестерпної спеки, голоду і спраги. Іван, юнак з Єрусалиму, не був задоволений цією мандрівкою і таким розвитком подій, і вирішив залишити двох апостолів і повернутися додому. Натомість Варнава вважав за краще знову залишитися з Савлом, аніж підтримувати особисті стосунки зі своїм родичем. Він болісно прощався з племінником, бо той не продовжував служіння Господу, який не вибрав його для цієї місії.

Павло і Варнава з деякими іншими супутниками вирушили до Антіохії Малої Азії, важливого торгового міста, розташованого на рівнинах Анатолії на висоті 1000 метрів над рівнем моря. Коли вони прибули до Антіохії, то не стали проповідувати народу на площі, а одразу пішли до юдейської синагоги, бо діти Авраама прийняли світло істинного Бога. Павло хотів проповідувати їм Ісуса, повноту Божественного світла для всього світу, і залучити їх до Його слави. Промова, яку Павло виголосив там, записана лікарем Лукою, вважається зразком усіх промов, які Павло виголошував у юдейських синагогах, щоб переконати старозавітний народ в істинності Ісуса Христа. Якщо ми заглибимося в цю проповідь, то побачимо, як Павло і Варнава спиралися у своїй вірі та проповіді на Закон і Пророків, розглядаючи Старий Заповіт як основу і вступ до Нового Заповіту.

Ми читаємо, що в синагозі в Антіохії разом з юдеями зустрічалися деякі язичники, які поклонялися Богові і захоплювалися думкою про єдинобожжя, а також високим рівнем морального життя старозавітного народу. Павло говорив з цими істинно віруючими з великою повагою, як і з юдеями, бо вони були ортодоксальними учнями. Куди б не йшов Павло, він засновував енергійні церкви з таких людей, які боялися Бога.

Зверніть увагу на чотирнадцять дієслів, які пояснюють дію Бога, щоб ви зрозуміли, що історія Старого Завіту – це не людські забобони чи богословські дослідження, а реальна низка Божих діянь. Ви не зможете зрозуміти ні Старий, ні Новий Завіт, якщо не усвідомите, що Бог є Всемогутнім, Всезнаючим і Володарем. Доля людей визначається не політикою, не катастрофами чи випадковістю, а лише Богом. Він обирає людей без їхніх заслуг заради Своєї благодаті і відкидає тих, хто не підкоряється Його слову. Вивчайте різні значення всіх дієслів, які пояснюють Божу дію, щоб ви могли набути надмірної мудрості.

Обравши отців, Бог започаткував історію спасіння світу і завершив планування свого задуму – пришестя Христа. На практиці цієї божественної історії Господь звільнив старозавітний народ від рабства. Він з великою терпеливістю зносив їхній бунт у пустелі, запропонував їм поселення в Ханаані, поставив над ними праведних суддів з них самих, поставив над ними царя на їхнє прохання і помазав на царство Саула, їхнього першого царя, який був чудовим прикладом на початку свого правління, ім'ям якого названо апостола поган, який в молодості пишався своїм царським ім'ям «Савл», але, зустрівши Ісуса, свого Царя, взяв з Нього приклад покірності. Тож він відкинув ім'я «Савл» і назвався «Павло», що означає «малий».

Божа історія викристалізувалася в Давиді, царі, якого Господь знайшов за власним серцем. Він розкаявся у своїх гріхах, шукаючи волі Божої. З нього Духом Святим потекли молитви і псалми, якими люди моляться від 3000 років і до сьогодні. Сам Христос підтвердив деякі пророцтва, що прозвучали з уст Давида. Але юдеї вважали, що ці Божі обітниці ще не здійснилися. Вони завжди дивувалися: «Де ж обіцяний Син, що з Давидового насіння прийде, що в істині своїй є Син Бога вічного?». Всі євреї знали цю важливу обітницю, очікуючи Христа, Божественного Царя, який приведе їхній народ і всі народи до всесвітнього миру. Павло коротко сказав своїм слухачам, що Син Давидів, який водночас є Сином Божим, прийшов, і він є Ісус з Назарету, Спаситель світу, який більший за кесаря римського, бо Він є правдива Людина і правдивий Бог, вічний, святий і славний.

Після цього протистояння Павло згадав правду про Івана Хрестителя, адже його проповідь покаяння і хрещення поширилася навіть у Малій Азії, що змусило деяких юдеїв думати, що він був Христом. Павло пояснив, що Іван Хреститель вважав себе меншим за Ісуса, його слугою, який не гідний займати найнижчу посаду щодо нього. Хреститель очікував пришестя Христа з великим бажанням і спрямовував усіх своїх учнів до прийдешнього Господа, просячи їх приготувати Йому дорогу.

МОЛИТВА: Славний, Всемогутній Господи, допоможи нам не обертатися навколо своїх думок і себе, але стати ланками в ланцюзі Твоєї історії, звіщати Євангеліє іншим і свідчити про Твої діла. Не лідери і партії планують наше майбутнє, але тільки Ти, наш Господь. Навчи нас сповідувати Твоє ім'я, щоб Твоє Царство прийшло до нас і до всього світу.

ПИТАННЯ:

65. Що є поштовхом і метою історії Бога з людьми?

Mobile device - Print - Top